Їж та Читай

Днями я переписувалася з моїм другом,  говорили про адреналіні види спорту і ділилися фотографіями.

Я раптом згадала, що неодноразово спускалася Дюльфером з закинутої будівлі. [Як я могла то забути — гадки не маю! Можливо, тому що то було 13 років тому.]

Одразу ж я почала шукати свої фото на зовнішньому диску. Ой, там так багато різних фото, що зайти якесь потрібне — це той ще квест!

Доки я шукала те фото, я знайшла фото з багатьох професійних фотосесій та почала їх переглядати. Розглядати. Деякі з них я геть забула.

Я дивилася на своє молодше тіло, на колір волосся, його довжину та порівнювала з теперішньою собою. Порівнювати — це болісна дорога у прірву, де минуле “Я” завжди перемагає теперішнє, майже ідеальним та завжди недосяжним примаром.

Навіть якщо то були важкі часи. Я завжди бачу гарне, молоде тіло, вишуканий одяг, неординарний ракурс себе, або зйомки, які запам’ятовуються на все життя.

До прикладу, прекрасний фотограф Дмитро запропонував зйомку з мечем. На дорозі. Де завжди багато машин. Для цього нам потрібно було зустрітися о 4-й ранку. Мій адреналін зашкалював! Я постійно оберталася чи не їде машина (хоча я знала, що Дмитро контролював ситуацію; у мене трохи погано з довірою). Коли ми бачили машину в далечіні, ми сходили з дороги та робити паузу.

На фото я босоніж.
[Хоча, я забула про те фото, до того як я його знайшла, бачачи його зараз, я добре пам’ятаю той день. Ніби це було вчора.]
Асфальт був холодний і брудний. З кожним кроком, мої ноги ставали брудніші та брудніші. З кожним кроком мені все більше хотілося помитися.

Цього літа Дмитро теж пропонував фотосесію на світанку. Мені дуже хотілося! Але ще більше мені хотілося спати.

Дмитре, якщо ти це читаєш, наступного літа все зробимо!

Доки я шукала фото з Дюльфера, я знайшла фото з однієї моєї найулюбленішої чорно-білої сексі фотосесії. Генрі — ще один талановитий фотограф з яким я мала честь працювати.

Чорну сукню я позичила у подруги, а туфлі на фото — це туфлі мами з її молодості, в яких неможливо було стояти більше п’яти хвилин, але цілком можливо було лежати та сидіти.

Фото, де стою біля дзеркала, була майстерно зроблена за пару хвилин.

Генрі називав мене Кейт Мосс, бо в той час, на його думку, ми були дуже схожі.

Так, зараз я геть на неї не схожа, але я не хочу бути схожою на на кого. I’m too old for this shit. Я хочу бути схожою на себе, зі своїми недоліками, зі своїми зморшками, які я люблю, з сивиною, яку я зафарбовую, але теж люблю по-своєму.

Порівнювати себе колишню на фото та зараз —  це болісна дорога у прірву, але це моє друге я.