Їж та Читай

На Книжковій країні була дискусія «Мітологія і примирення з межовими досвідами», яку організували Культурні сили. У ній взяли участь Наталія Кривда — докторка філософських наук, професорка КНУ ім. Тараса Шевченка, яка досліджує історію культури, мітологію, ідентичність та культурну пам’ять, та Катерина Дудка — перекладачка, співзасновниця й редакторка ютуб-каналів «Твоя Підпільна Гуманітарка» і «Твоя Підпільна Катеринка», де веде власний подкаст.

1. Два аспекти мітології: теоретичний і практичний
2. Класифікація казок
3. Казка як живий текст
4. Відмінність між мітом і казкою
5. Міт як правда колективного досвіду
6. Казка як акт інтерпретації
7. Профанізація міту та його оновлення
8. Міт у кризових моментах
9. Повторюваність сюжетів і функція міту
10. Міт як властивість свідомості
11. Походження «Колобка»
12. Кутя як символ тяглости
13. Сучасні інтерпретації минулого
14. Міт про гідну людину
15. Архетип героя в українській традиції

Два аспекти мітології: теоретичний і практичний

У центрі уваги опинилися два важливі аспекти мітології — теоретичний і практичний. Теоретичний розкриває загальні підходи до розуміння мітів, зокрема за працями Володимира Проппа. Практичний пов’язаний із тим, як давні уявлення й сюжети, що передавалися усно, формувалися та змінювалися залежно від досвіду людей.

Класифікація казок

Було порушене питання класифікації казок. Виділено два типи: чарівні (архаїчні) й соціальні. У чарівних казках немає категорій добра і зла — вони будуються навколо понять користі й шкоди. Соціальні казки вже вводять протиставлення добра і зла, пропонують моделі поведінки, підкреслюють можливість вибору. Водночас у реальних практиках ці два рівні тісно переплітаються. Так, у народних віруваннях про відьом або магічні дії соціальні сюжети нерозривно пов’язані з елементами чарівного.

Казка як живий текст

Окремо підкреслено, що казка як усний твір постійно трансформується: кожне нове виконання стає окремим текстом. Наведено приклад історії про дванадцятьох братів, сюжет якої в одному з варіантів був переплетений із фільмом The Great Escape. Це демонструє, як казка може вбирати сучасні культурні елементи й набути нової популярності.

Відмінність між мітом і казкою

Казка в такому розумінні є способом пояснення проблем «тут і тепер», інструментом пошуку рішень і реакції на виклики. Міт і казка співвідносяться, але відрізняються за своєю природою. Міт — це колективний досвід, що завжди вважається правдою, адже закріплює знання й практики, які допомогли вижити спільноті. Він передається від покоління до покоління й стає основою культурних практик. Казка ж є суб’єктивною історією, яку розповідає конкретна людина. Вона може ґрунтуватися на міті, але завжди несе особистий відтінок і авторську відповідальність.

Міт як правда колективного досвіду

Головний акцент дискусії: міт — це не брехня і не вигадка, а завжди правда. Він відображає досвід конкретної спільноти, який може по-різному проявлятися в різних культурах, але завжди залишається живим і дієвим.

Казка як акт інтерпретації

Учасники дискусії наголошували, що міт є правдою, оскільки він є продуктом колективного досвіду, закріпленого в традиції та неспростованого саме через це. Казка, особливо авторська, розглядається як акт вільної інтерпретації. Кожен реалізований твір фактично має конкретного автора, адже навіть фольклорні тексти завжди записувалися від певної людини. Усний твір перетворюється в кожному новому виконанні, і розповідач стає його автором.

Профанізація міту та його оновлення

Міт не можна спростувати, адже він не раціональний за своєю природою, а є об’єктивною реальністю для носія. Водночас міт може профанізуватися: перетворитися з дійсності спільноти на невідрефлексовану звичку, на традицію. Тому, аналізуючи архаїчні міти, важко говорити про їхню автентичність у XIX столітті чи пізніше, адже носії вже жили в інших умовах і не були первинною спільнотою, де формувалися ці уявлення. Проте міти здатні оновлюватися і зберігати свої схеми, наповнюючись сучасним змістом. Приклади — міт про жертву, міт про героя, зооморфні міти на кшталт образу Пса Патрона.

Міт у кризових моментах

Особливо гостро міт проявляється в кризові моменти, коли раціональність безсила. Тоді виринає давня традиція, яка підтримує людину. Один із прикладів — ритуали поховання загиблих воїнів: вони відбуваються у християнському храмі, проте сама тканина ритуалу сягає значно давніших часів. Так відчувається тяглість традиції, яку важко раціонально пояснити, але яка дає відчуття стійкості й сили.

Повторюваність сюжетів і функція міту

Обговорювалося також питання, як у практичних народних історіях знаходити відлуння давніших уявлень. Відповідь — у самій потребі розповідати історії, у повторюваності сюжетів. Людська фантазія не є безмежною: ми постійно спираємося на певні шаблони, створені до нас. Можливо, саме міт — це інша назва базових функцій свідомості, здатності бачити повторювані схеми й вибудовувати з них пояснення.

Міт як властивість свідомості

У дискусії прозвучала думка, що міт є іманентною властивістю свідомості — невід’ємною, глибинною. Він проявляється як найглибший шар суспільної свідомості: ми відтворюємо сталі схеми, наповнюючи їх власним досвідом і сучасним змістом. Таким чином політичні й культурні міти зберігають сталість, залишаючись дієвими незалежно від часу.

Походження «Колобка»

У розмові постало питання, чому казковий персонаж має ім’я Колобок. Зазначалося, що слово походить від античного «калібон» — поминального пиріжка прямокутної форми, який прийшов із античної культурної практики. У казці баба з дідом, залишившись без дітей і готуючись до смерті, печуть собі поминальну страву. Для слов’янського вуха «калібон» трансформувався у «колобок», а далі цей образ набув властивостей руху, мандрівки й зустрічей із персонажами, що символізують структуру світу. Схема, яка закладена в казці, — про ритуал переходу, про межові досвіди життя і смерті, які супроводжуються спільною трапезою. Народження, шлюб, смерть — кожна така подія супроводжується їжею, ритуальною стравою, що допомагає долати кризу.

Кутя як символ тяглости

До цієї лінії було залучено приклад куті як ритуальної страви. Вона існує навіть поза релігійною практикою, більше належачи до культурного поля українців, ніж суто до християнської традиції. Її походження пов’язане з родючим півмісяцем — сучасними територіями Туреччини й Вірменії, а сама страва є ровесницею одомашнення пшениці. Запарене зерно з додатками природних інгредієнтів стало найпростішим і найдавнішим способом харчування. Археологічні дані свідчать, що в давніх спільнотах культ предків поєднувався з практиками приготування зернових страв, і саме через це кутя асоціюється з поминанням.

Сучасні інтерпретації минулого

Водночас підкреслювалося, що, інтерпретуючи ці дані, ми ретроспективно приписуємо найдавнішим суспільствам наші сучасні уявлення. Ми знаємо, що вони носили голови предків, знали пшеницю й варили пиво, але зв’язок між цими практиками та уявленнями про культ предків нам невідомий. Проте сучасна людина автоматично поєднує ці речі у власній свідомості, вбачаючи в них тяглість.

Міт про гідну людину

Наприкінці розмови пролунало запитання: що може стати основою міту для сучасної людини, в яку ми здатні повірити беззастережно? Відповіддю стала ідея міту про гідну людину, яка бореться за свободу й гідність, навіть коли проти неї стоїть переважаюча сила. Така людина сильніша внутрішньо, бо має свободу, відчуття місії й призначення. Цей міт, як підкреслено, наскрізно проростає в історії України й особливо яскраво проявився сьогодні. Незалежність, відновлена 1991 року, є лише новим етапом тієї самої традиції боротьби, яку несли попередні покоління.

Архетип героя в українській традиції

Дискусія завершилася думкою, що цей архетип гідного героя широко представлений у казках, де саме він проходить випробування, які інші персонажі не здолали. Це і є сюжетний шаблон, який легко впізнається й сьогодні. У цьому контексті українська література формує власний тип героя, відмінний від російської традиції. У Панаса Мирного чи в образі Миколи Джері постає народний герой, який проходить випробування не силою, а гідністю. Цей спосіб говорити про героя — власний і цінний для української культури, і він відображає унікальність нашої мітологічної й літературної традиції.