«Гіркий край» — це книга про окупацію Кіпру, яку написала Констандія Сотиріу.
Назагал
Книга складається з трьох оповідань: «Аїше їде у відпустку», «Земляні голоси» та «Гіркий край». У ній подано розповіді людей, які мені перегукуються для мене з книгою «Мої жінки/My women».
Окупація Кіпру — дуже важлива тема, і хотілося б, щоб більше книг було доступно українською.
На жаль, «Гіркий край» не виправдав моїх очікувань. Я сподівалася, що ця книга буде щемкою та глибокою. Хотілося б почитати більше подробиць: як усе було, що переживали люди.
Перед прочитанням книги я рекомендую почитати про окупацію Кіпру в інтереті, якщо ви (майже) нічого не знаєте.
Тема окупації Кіпру дуже складна і багатошарова, а у книзі бракує розлогих пояснень, які допомогли б глибше зрозуміти політичні та культурні обставини для тих, хто не в темі.
У мене було відчуття, що авторка більше акцентує на художньому прийомі, ніж на глибинному аналізі та розповідях.
На мою думку ця книга могла би бути глибшою і ціпляти читачів з перших сторінок. Адже у книзі є всі важливі компоненти для цього: і свідчення очевидців і емоційні відгуки людей. Але все це подано ніби штрихами, у мініатюрі.
Незважаючи на сильну тему, текст часом звучав стримано, без тієї щемкості, яка могла б «пробити» читача (мене?). Хотілося б більше відчувати біль, безпорадність або надію героїв.
Мова/переклад
«Гіркий край» переклали у 2020 році.
Те, що ми називаємо тривожною валізкою/рюкзачком, у книзі переклали як «клумок». Те, що у пані було у тривожній валізці, можна прочитати на сторінці 9.
Мене приємно вразив переклад книги! Особливо як перекладач передав купрський діалект. Він узорувався на полтавські говірки. Наприклад, «тре’», «’днаково», «наплачуцця» і т. д.
І наостанок
Не дивлячись на те, що ця книга мені не сподобалася, я все ж таки рекомендую її почитати, щоб у вас було своє враження.
Їж та Читай 
Коментувати…