Їж та Читай

Ця стаття була написана на основі публічного запису випуску «Шалених автор(ок)» з Вірою Агеєвою та Оксаною Забужко в Києві, у книгарні «Є», 23 серпня.

Чи варто боятися, що «хороші рускіє» будуть писати про російсько-Українську війну?

Забужко наголосила, що не варто переоцінювати здатність російської літератури репрезентувати цю війну. Вона зауважила, що спостерігає за поведінкою так званих «хороших рускіх», які досі перебувають на державній підкормці від москви й тепер демонструють себе в Європі. Тому, на її думку, боятися конкуренції з їхнього боку не варто.

Далі вона пояснила, що про українську війну можуть і повинні розповідати лише українці, адже це їхня історія. Це стосується як літератури, так і міжнародних самітів чи перемовин. Вона підкреслила, що йдеться про суб’єктність незалежної нації: право мати власну історію і розповідати її самостійно.

Будь-то в літературі чи на будь-яких міжнародних самітах і перемовинах. Але це само собою, це суб’єктність незалежної нації. Завтра у нас День Незалежності. Незалежність має дуже різні виміри. Треба повсякчас собі нагадувати, що вона має дуже різні грані, дуже різні виміри.

І право на власну історію, право розповідати власну історію. І право обривати кожного, хто сміє говорити за мене, будь-то Путін чи Трамп, чи як він там ще називається, X, Y, Z і так далі, і сказати: «Ну, стоп, я тут. Я тут. Гей, я розповідаю свою історію».

От це право якраз є привілеєм і атрибутом справжньої незалежності. І на тому стоїть культура незалежної нації. Це само собою, без питань.

Російська література як державний проєкт

На думку Забужко, російська література ніколи не була літературою «знизу», вона формувалася державою.

Це державна література. 200–300 років усі ці розмови про “велиікую рускую літературу” — це все за рахунок державної підтримки.

Вона нагадала, що Пушкін був стипендіатом царя, який оплачував навіть його картярські борги.

У європейських літературах шлях був інший: вони починалися з перекладу Біблії рідною мовою та боротьби за місце розмовної мови в церкві. Українські президенти присягають саме на «Пересопницькому Євангелії».

«Musae statales» — державні музи

Письменниця зауважила, що у французькому класицизмі вживали латинізм «musae statales» — «державні музи». Це означало мистецтво, яке утримувалося й контролювалося державою, культуру, що живилася зверху вниз монархією, придворну літературу й придворну культуру.

Шок Георга Брандеса

Відомий європейський критик Георг Брандес, шанований Франком, Лесею Українкою та Кобилянською, був приголомшений, коли в росії побачив, як письменники обідають за одним столом із власними цензорами. Для європейського літератора таке було немислимим.

При цьому пані Забужко нагадує:

Міт про радянський народ, який найбільше читав — це ж теж міт.