Коли я була у Львові, у мене був список музеїв, галерей та цікавих місць, які я хотіла побачити. Будинок-музей Михайла Грушевського був у списку. На жаль, моя поїздка була розпланована буквально по хвилинах. Перед екскурсією на Личаківський цвинтар (могили видатних діячів) я зайшла до будинку-музею Михайла Грушевського, і пані Софія Легін (яка працює в цьому музеї понад 25 років) провела експрес-екскурсію будинком і садом.
Наступного разу я обов’язково повернуся та замовлю повну екскурсію.
- Історія та архітектура будинку
- Сад і «президентські» яблуні
- Меморіальні речі: свідки родинної історії
- Грушевський як людина
- Трагічна доля єдиної доньки
- Гуцульська кімната та мистецькі захоплення
- Атмосфера дому, а не музею
- Бібліотека та робочі місця
- Раритети та деталі
- Сувеніри
Історія та архітектура будинку
Будинок, у якому нині розташований музей Михайла Грушевського, зведено у 1902 році. Саме тут видатний український історик, політичний і громадський діяч прожив з родиною до 1914-го. Попри минулі десятиліття, у будинку вдалося зберегти чимало автентичних деталей — від ліпнини на стелях до печей, розписів та планування кімнат.
Під час реставраційних робіт у 1990-х роках фахівці віднайшли оригінальні розписи стін і максимально дбайливо їх відновили. Деякі елементи відтворювали за описами та спогадами сучасників, адже фотографій інтер’єрів збереглося дуже мало. Завдяки цьому сьогодні відвідувачі можуть побачити, яким було житло інтелігентної львівської родини початку ХХ століття.
Сад і «президентські» яблуні
Навколо будинку — сад, який також має свою історію. Серед дерев є унікальні екземпляри, що пам’ятають часи Грушевського. Один із найвражаючих — червонолистий бук віком близько 150 років, нетиповий для львівської місцевості. Поруч росте стара псевдосуга Мензіса, якій понад шістдесят років.
Є в саду і сучасна пам’ятка — так званий «президентський сад». Він з’явився у 1999 році, коли у Львові проходив саміт президентів країн Центральної Європи. Кожен із високих гостей особисто висадив яблуньку, і біля кожної нині стоїть табличка з іменем.
Меморіальні речі: свідки родинної історії
Музейна експозиція поєднує справжні меморіальні речі з автентичними предметами епохи. Одним із найцінніших експонатів є піаніно, на якому навчалася грати донька історика — Катерина (Катруся). Цей інструмент має свою драматичну сторінку: у радянські часи родина, що його зберігала, ховала всередині заборонені книги та документи.
Не всі меблі в експозиції є оригіналами родини Грушевських — частина з них є репліками початку ХХ століття, що дозволяє відтворити атмосферу, не наражаючи справжні раритети на небезпеку. Завдяки цьому, екскурсоводи можуть залучати відвідувачів у розповідь навіть через тактильний досвід — щось, чого не дозволяють більшість традиційних музеїв.
Грушевський як людина
Більшість знає Михайла Грушевського як державотворця, голову Центральної Ради, автора фундаментальної «Історії України-Руси». Та музей прагне показати й інший його бік — людський.
Перший том своєї «Історії» він присвятив дружині Марії — жест, який говорить про глибокі родинні стосунки. Тут розповідають і про його любов до доньки, яку називав ніжними прізвиськами — «моя золота потішечка», «моя кульоня». Відомо, що навіть у дворічному віці він читав Катрусі короткі лекції з історії України, прагнучи виховати у неї любов до науки.
Грушевський цікавився не лише політикою та історією — він любив працювати руками, будував будку для собаки, сам укладав плитку у дворі. Один із фрагментів тієї плитки й досі можна побачити біля музею.
Трагічна доля єдиної доньки
Катерина Грушевська, єдина дитина подружжя, була видатною науковицею — вивчала українські думи, народний фольклор, займалася етнологією та соціологією. У 1938 році радянська влада заарештувала її. Після кількох років таборів у Магадані вона померла 30 березня 1943 року. Місце поховання невідоме.
Копія листа, який написала Марія Грушевська Й. Сталіну з проханням про звільнення Катерини Грушевської 11.Х.1939 р.
Гуцульська кімната та мистецькі захоплення
В окремій кімнаті музею відтворено інтер’єр, оформлений у стилі Гуцульщини. Грушевський особливо цінував гуцульське мистецтво, і в його будинку зберігалося чимало творів народних майстрів. Тут можна побачити характерний орнамент на стінах, предмети побуту та піч, оздоблену кахлями з майстерні Івана Левинського — одного з найвідоміших львівських виробників початку ХХ століття.
Атмосфера дому, а не музею
Одна з особливостей музею — відсутність бар’єрів між відвідувачем та експонатами. Тут немає загороджувальних шнурівок чи скляних вітрин, немає підписів під фотографіями. Як пояснює гідеса пані Софія, вдома у Грушевських цього теж не було, тож і музей прагне відтворити справжню атмосферу родинного простору.
Це робить відвідини особливими: можна підійти зовсім близько, роздивитися деталі, а іноді й торкнутися предметів, що в інших музеях суворо заборонено.
Бібліотека та робочі місця
У відновленій у 1990-х бібліотеці зберігаються не лише книги, а й карти та атласи початку ХХ століття.
Відомо, що Грушевський любив працювати стоячи, тож у музеї є спеціальні високі столи того часу. Відвідувачі іноді пробують попрацювати за ними, щоб відчути, як це було.
Раритети та деталі
Серед експонатів є меморіальний самовар і чайник, органайзер для збереження документів початку ХХ століття, старовинні креслення. Є й фото Грушевського без бороди — рідкісне зображення, адже друзі жартома називали його «бородою святого Онуфрія».
Сувеніри
Завжди приємно купити якісь сувеніри у музеї на згадку. Я обрала пін для сумки та листівки для себе та подруги.
Цей музей — моя щира рекомендація!
Дякую пані Софії за таку цікаву екскурсію 🙂
Їж та Читай 
Коментувати…