У Чернівцях є єдиний будинок, що належав Ользі Кобилянській особисто (вул. Софії Окуневської, 5) . Письменниця придбала його за власні гонорари. Це один із 13 чернівецьких адрес, де вона жила, але всі інші помешкання були винайманими.
Будинок розташований за університетом. П’ять кімнат — три літературні зали, де колись жила родина, та два меморіальні, в яких збережено автентичний інтер’єр і речі Кобилянської.
У 1944 році, через два роки після її смерті, тут відкрили музей. Першими його працівниками стали прийомна донька Олена та її чоловік, які зібрали й передали всі експонати. Кожен предмет у цих кімнатах — оригінальний, із дому письменниці.
Дитинство та родинне коло
Народилася Ольга Кобилянська в Гурі-Гуморі, згодом родина мешкала в Сучаві та Кимполунзі, а потім переїхала до Чернівців. У XIX столітті Буковина була частиною Австро-Угорщини.
Батько, Юліан Кобилянський, українець із Галичини, у 14 років осиротів і склав правничі іспити. Мати, Марія Йосипівна, наполовину полька, наполовину німкеня, з поваги до чоловіка вивчила українську і перейшла в греко-католицьку віру. Українська мова була рідною для Ольги, але вдома звучали й польська, і німецька. Перші свої твори вона писала саме німецькою.
Дитячі роки були сповнені переїздів і знайомств. Микола Устиянович навчив Ольгу читати, а його донька стала її подругою на все життя.
Друзі та однодумці
Серед найближчих друзів Кобилянської були Софія Окуневська та художниця Августа Кохановська. Редактор Осип Маковей допомагав їй працювати з українською мовою. Вона закохалася в нього і навіть запропонувала жити разом, але отримала відмову. Письменниця так і не вийшла заміж.
Родина та спадкоємці
У будинку з Кобилянською жили прийомна донька Олена, зять і онуки. Олена була позашлюбною донькою брата Олександра, але для письменниці стала рідною. Кобилянська виховала її, вивчила та видала заміж. Сьогодні правнуки й праправнуки Ольги мешкають в Україні та час від часу приходять у музей.
Побут і особисті речі
У залах музею можна побачити музичні інструменти, старовинні пісенники, кухонне начиння: форму для кексів, ступку, кавник, дерев’яну тарілку для мамалиги. На столі лежить скатертина та серветки, вишиті Євгенією Кобилянською.
Серед найдорожчих реліквій — пляшка з морською водою. Це особливий подарунок для Ольги Кобилянської, яка все життя мріяла побувати на морі, але так і не здійснила цієї мрії. У 1924 році її подруга, румунська художниця Лея Прумку з Констанци, надіслала їй сувенір — пляшку, закупорену з морською водою, пісочком і мушлями, що створюють імітацію морського дна.
Написано: «Пані Ольга, Чорне море надсилає вам одну хвильку як гарний привіт». Минуло понад сто років, вода частково випарувалась, але цей маленький «морський світ» і досі стоїть на столі письменниці, як нагадування про дружбу та нездійснену мрію.
У вітрині також зберігається гербарій 1883 року з едельвейсами, зібраними в Карпатах.
Творчість і теми творів
Повість «Земля» виросла з реальної трагедії в селі Димка (рідне село Ольги Кобилянської), де брат убив брата через землю. «В неділю рано зілля копала» вважається найпоетичнішою повістю письменниці, її сюжет пов’язаний із піснею «Ой, не ходи, Грицю».
У 1899 році Кобилянська поїхала до Києва, побувала на могилі Шевченка, особисто познайомилася з Лесею Українкою.
Початок XX століття приніс важкі випробування: інсульт, смерть матері, брата, батька, роки Першої світової війни. Її роман «Апостол черні» був заборонений у радянський час, а відновлене видання побачило світ у 1990-х.
Кулінарна спадщина
Рецепти Кобилянської надихнули сучасних кулінарів. Зрази з хроном і чорним хлібом, приготовані за її записами, здобули перше місце на конкурсі.
Рецепт від Ольги Кобилянської
297. Пампушки Тети Олі з «Апостола Черні»
Треба: літру або й більше муки, склянку літньої сметани, 5 жовтків, 6 дк. (3 ложки) топленого масла, столову ложку цукру, трошки солі, 4 дк. підробленого з трошки молока дріжджів, запах, мармеляд, смалець.
Беремо муки, даємо трошки солі, цукру, літньої сметанки, жовтки, топлене масло й підроблене з цукром-мучкою й трошки молока й підкисле дріжджами. Це все в мисці вбити ложкою так, щоб аж відставало від ложки; як загусне, дати ще молока. Тісто має бути вільне.
Тоді вивалюють це тісто (без киснення) на стільницю, посипану мукою, й виробляють як звичайно пампушки. Можна давати до середини потрошки мармеляду. Тепер цілу половину підкиснули й зразу смажити на гарячому смальці. Посипати цукром з ванілією — й готові.
З того буде 40 дуже добрих пампушків.
(Записано у п. О. Кобилянської в Чернівцях).
До речі, є книга “Як добре і здорово варити” з її рецептами, деякі з них можна прочитати ось тутачкі.
Враження, які залишаються
Музей — це не лише кімнати з автентичними меблями, а й жива історія, яку зберігають речі, фотографії, листівки. Одна з них — фото письменниці 1902 року, яке стало популярною листівкою. Тут усе нагадує, що Кобилянська жила в колі друзів, працювала, мріяла й берегла рідний дім, який сьогодні розповідає її історію.
Матеріал зібрала моя подруга Юлія, за що я їй вдячна.
Їж та Читай 
Коментувати…