Їж та Читай

В рамках заходу «Зустріч під каштанами» від книгарні Сенс вібулася презентації книги «Столиций Київ: як воювала, творила і бешкетувала наша еліта 100 років тому», приурочена до дня Києва. На презентації були співавторки книги: Надія Харт (мисткиня) та Діана Андрієвська (літературознавиця). 

Примітка: Допис створений на основі діалогу двох класних спікерок — Надії Харт та Діани Андрієвської. Хто саме що говорив — не питайте 🙂 Подано просто як є, без імен.

Розмову символічно почали з Печерська, місця проведення презентації. Особливу увагу приділили Києво-Печерській лаврі — наймістичнішій точці району. Учасниці згадали про Патерик Києво-Печерський і Григорія Чудотворця, який, за легендою, у XIII столітті загинув під час навали татар, недомалювавши ікону Пресвятої Діви Марії. Вважається, що його дух повертається в лавру кожні 300 років, щоби завершити цей образ, а завершення настане лише тоді, коли на престол України зійде сама Діва Марія.

Одна з учасниць згадала, що інтуїтивно підготувалася до розмови про Лавру: на ній була копія шаблі Мазепи — тієї самої, яку Олександр Усик демонстрував після перемоги. Оригінал шаблі зберігається в музеї імені Терновського в Чернігові, але на момент події був тимчасово перевезений до Києва. Після презентації планувалося відвідати лавру, щоби побачити справжню шаблю.

Спікерки також говорили про вулицю Звіринецьку — маловідому, але значущу локацію. Саме тут, за адресою Звіринецька, 8, мешкав оперний співак Михайло Донець, ім’я якого було замовчуване радянською владою. Його визнали ворогом народу, знищили більшість записів виступів. Будівлю, де він жив, було знесено у 1980-х, проте існують фотографії, які зберігають пам’ять про ту мистецьку атмосферу. У цьому домі колись часто бував Максим Рильський, з яким Донець дружив: разом вони грали у більярд аж до другої ночі. І якщо хтось програвав, то Мухаведонець знущався над своїми гостями і вимагав, аби вони залазили під стіни, поперіхали, а він насолоджувався своєю перемогою.

 Але, мені здається, тобі є що розповісти про Максима Рильського. Так, звичайно, в контексті Києва взагалі неможливо не згадати Максима Рильського.

Максим Рильський, як неокласик, радше у нас оселений у районі Золотих воріт, а також у своїй Голосіївській резиденції. Але в мене є ще декілька історій і адрес, пов’язаних із Печерськом.

І зараз ми з вами можемо під цим чудовим травневим дощем прогулятися до Маріїнського парку і Хрещатого парку, оскільки саме там, біля Маріїнського палацу, на Садовій вулиці, жив Михайло Драйхмар. Для Михайла Драйхмара це був осередок родинного щастя.

Саме там він провів свої найтепліші роки з сім’єю — з дружиною, донькою Оксаночкою, яку неймовірно любив. І навіть коли був у засланні на Колимі, у своїх листах він постійно згадував саме ці два парки, у яких постійно гуляв зі своєю донечкою.

Він також згадував, що якось вони гуляли з Оксаною у Крищатовому парку, який мав поетичну назву Пролетарський сад. Там їм зробили фотографії — і йому, і Оксані з квітами в руках і бантиками. Ця фотографія постійно стояла на робочому столі Михайла Драйхмари.

Загалом він обожнював свою донечку і постійно писав їй, питав у своєї дружини, як у неї справи, коли вони не могли бути разом. Навіть зараз можна знайти документи, які свідчать про те, що деякі переклади виконані саме Оксаною, бо там є припис «переклала Оксаночка».

У контексті родинної теми згадали Василя Кричевського. Його оселя на Панківській вулиці, де зараз розташований музей Грушевського, стала частиною історії українського модерну. Кричевський приїхав до Києва не корінним мешканцем, але приніс із собою любов до архітектури та заснував стиль український модерн. Його творчість охоплювала як архітектуру, так і викладання, і донині можна побачити приклади його роботи, зокрема Будинок на Кирилівській, 167 — у районі Куренівки. Ця будівля, що нині належить Таврійському університету, вирізняється елементами модерну й зберігає дух Кричевського.

Ще однією важливою адресою, пов’язаною з ним, стала Панківська, 9. На жаль, сама будівля не збереглася — більшовики її підірвали, але уцілів флігель, у якому нині функціонує музей Михайла Грушевського. Крім того, Василь Кричевський залишив слід на вулиці Рейтарській — згаданий у книжці «Таємниці письменницьких шухляд», яка описує історію створення однієї з будівель і спільну роботу Кричевського та Костирка.

Нарешті, розмова перейшла до району Золотих воріт — особливо важливого для київських неокласиків. Вулиця Стрілецька, 28, відома в народі як «будинок і доріг це», стала домом Василя Кричевського і локацією, де перетиналися письменницькі та мистецькі шляхи. Вона залишається знаковою не лише для художників, а й для літераторів, зокрема неокласиків.

Протягом розмови говорили ще про ініші райони Києва. Я щиро рекомендую книгу «Столиций Київ: як воювала, творила і бешкетувала наша еліта 100 років тому» — там ще багато захопливих фактів і історій!