Їж та Читай

Мені пощастило поспілкуватися з Ірен Роздобудько на фестивалі Книжкова країна — це була щира і натхненна розмова про книги, про силу слова, про особисті читацькі відкриття.

Які книги Ви наразі читаєте?

Останнім часом я читаю досить багато. Зараз у мене на столі лежить книга про Ніколу Теслу.

Також нещодавно відкрила для себе Віталія Запеку — передусім як воїна, але й як дуже цікаву, цілісну особистість із оригінальним літературним стилем. Тому що я зараз оригінальних, на жаль, не бачу. А в нього от оригінальні твори. 

Серед того, що справді глибоко мене зачіпає, можу згадати твори Люби Загоровської — зокрема “Таборові діти” та “Моя УПА”. Це не художня література в класичному сенсі — це історії, побудовані на реальних спогадах, розповідях учасників подій. Такі книги для мене мають особливу цінність — вони про правду, про біль і силу, яку не вигадаєш.

Завжди із захопленням повертаюся до творів Мілана Кундери — його філософічність і глибина вражають щоразу по-новому. Так само люблю творчість Милорада Павича — його мова метафорична, образна, витончена. Це автор, якого читаєш і перечитуєш, смакуючи кожне слово.

Зараз відкрила для себе Кларису Ліспектор — бразильську письменницю українського походження. Її тексти — це дивовижне поєднання емоційної інтенсивності та глибокої рефлексії. Дуже цікаве і нестандартне письмо, яке викликає сильні внутрішні відгуки.

Чому я так захоплююсь читанням саме зараз? Тому що мені хочеться, щоб у голові “розривалися файли” — від надлишку смислів, від чогось неймовірного, чого, здається, торкається сам Бог. Читаєш — і наповнюєшся словом, як невідомим, але надзвичайним напоєм, який тобі невідомий.

Я особливо захоплююсь латиноамериканською літературою, і ця пристрасть лише поглибилась після смерті Маріо Варгаса Льоси — одного з моїх найулюбленіших авторів. Його твори завжди зі мною, я постійно до них повертаюся.

Що стосується сучасної літератури — я теж намагаюся читати якомога більше з нового, бути в контексті. Але, чесно кажучи, не все викликає бажання дочитати. Часто буває так, що відкриваєш книжку — а там просто набір побутових дій: встав, пішов, згадав. Без глибини, без того, що зачіпає.

Також я намагаюся знайомитися з новими сучасними авторами. Проте мушу визнати, що не всі твори викликають захоплення: трапляється, що книга виявляється занадто поверхневою або хаотичною, позбавленою глибини. Тому я підходжу до вибору літератури досить вибірково.

Також я прагну знайомитися з новими сучасними авторами. Водночас мушу визнати, що не всі твори справляють враження: іноді книги здаються без справжньої внутрішньої глибини. Саме тому я обираю літературу досить ретельно.

Мені близька література, яка ламає структури, викликає інтелектуальну інверсію — така, що не залишає байдужим, така, з якою не впорається жоден “щит” раціонального сприйняття. Я люблю, коли текст змушує внутрішньо зрушити, змінитися.

Та мушу зізнатись: я справді переймаюсь тим, у якому напрямі рухається читацький простір сьогодні. Ми стикаємося з навалою перекладної масової літератури — так званим засиллям іноземного тексту, який часто не має глибини. Це цікаві історії — про любов, пригоди, щоденні переживання. Я краще перечию Агату Крісті.

Останнім часом я відкрила для себе Ірен Немировську — французьку письменницю українського єврейського походження, яка народилася в Києві. Її тексти вражають тонкою емоційністю, глибоким психологізмом і дуже особливою атмосферою.

Також мене завжди цікавили латиноамериканські автори. Серед них — Ренато Мартінес, Хорхе Луїс Борхес, Міґель Анхель Астуріас. Їхня література — це зовсім інша реальність, що поєднує міф, філософію й надзвичайну образність.

Які Ваші улюблені місця для читання?

Улюблені місця для читання — це метро і маршрутка: простір, де можна вирвати хвилину для себе. Відкриваю книгу в телефоні й занурююсь у читання — навіть якщо це всього кілька зупинок. 

Щиро дякую пані Ірен за приділений час!