Їж та Читай

«Дорога на Віґан-Пірс» — соціологічне дослідження умов життя робочого класу у Йоркширі та Ланкаширі, на індустріальній півночі Великої Британії перед Другою світовою війною англійського письменника Джорджа Орвелла.

Більше половини книги Орвелл пише про життя, роботу та зарплати шахтарів. Також, він пише на що саме вони витрачають кошти. Це моя найулюбленіша частина книги, адже там майже немає його роздумів. Цікаво дізнатися про таке життя майже 100 років тому. Книга «Дорога на Віґан-Пірс» була опубілікована у 1936 році. 

Моя бабця та дідо (по материній лінії) все життя працювали на шахті у Донецькій області. Вони ніколи мені не розповідали про життя шахтарів. Можливо, вони вважали, що я була занадто маленька (однак, мою бабцю по татовій лінії ніщо не зупиняло мені розповідати про голодомор та Другу світову війну з маличку), а можливо їм було нецікаво зі мною про таке говорити. На жаль, я вже ніколи не знатиму чому та яке у них було життя шахтарів. 

Мене не вразило те, що Орвелл писав, що на той час жінкам платили менше, ніж чоловікам. Стало цікаво чи в наші дні в Україні рівні зарплати. Я запитала у людей у Threads. Так вийшло, що я опублікувала це питання 8-го березня. Відгукнулися тільки два чоловіки. У них був дуже зверхній тон (див. фото нижче). Їхні відповіді я не вважаю достовірним джерелом інформації, але що є. 

В інтернеті я не знайшла відповіді на своє запитання, на жаль. Але я сподіваюся, що зарплати рівні.

На жаль, на момент написання цього відгуку інший коментатор видалив його коментарі.

Цікаві читати з книги:

«Чим менше у вас грошей, тим тим менше вам хочеться витрачати їх на здорову їжу.»

Цікаве спостереження.

«Чай — опіум для англійців.»

«Може виявитися, що консерви є смертоноснішою зброєю, ніж кулемет.»

До того ж, Орвелл пише, що в ті роки заможні пані дають уроки шопінгу безробітним жінкам. Тобто інфоциганство існувало у 1930-ті роки у Лондоні?

У книзі лунає фраза — «Найпростішим рішенням є квартрити. […] Майже кожен скаже вам, «хоче мати власний будинок», і, мабуть, будинок посеред суцільного кварталу будинків довжиною у сто ярдів здається їм більш «своїм», ніж квартира у повітрі.

Десь я вже чула таку саму думку від українців у наші дні. Цікаво, що про це думають зараз інші в Україні та в Англії. Мені дуже потрібна така сама книга, але про наші часи, щоб порівняти все.

Я читала цю книгу в перекладі Тетяни Заволоко (вид. «Фоліо») після того, як прочитала «Зниклий безвісти» Кафки в перекладі легендарного Юрка Прохаська (вид. «Ще одну сторінку»). Переклад пані Тетяни дуже поступається, він невиразний та лексично бідний. Наприклад, тільки на одній сторінці я налічила чотири слова «але». Звісно, я не знаю, за яких обставин робився переклад, і звісно, я рада, що є можливість прочитати таку прекрасну книгу тим, хто не знає англійської.

Коли я читала український переклад «Дорога на Віґан-Пірс», то порівнювала його з оригіналом. Обидва не вражають лексикою.

У книзі дуже не вистачає зносок. Ось кілька прикладів:

• сто ярдів (не всі українці знають, скільки це метрів)
• tour de force — шедевр.

А також є помилки в книзі від Фоліо. В ориганалі все проавильно написано. Ось деякі з них:

• de haut en bos — має бути de haut en bAs (значення: зверху вниз)
• in vacuo — має бути in vacuA (значення: у вакуумі/порожнечі)

Орвелл також пише свої думки про Утопію. Наприклад, що люди будуть працювати лише дві години. Цікаво, що він би подумав, якби побачив, як зараз люди живуть і працюють.

Що мене шокувало в цій книзі, так це те, що його книга «У злиднях Парижа і Лондона» — це його робота під прикриттям. Коли я читала «У злиднях Парижа і Лондона», я дійсно думала, що Орвелл жив у злиднях, йому не було чого їсти, де жити і т.д. Чітко пам’ятаю, що тоді ретельно читала його біографію і намагалася зрозуміти, як так сталося, що Орвелл не міг знайти роботу.

P.S. я читала цю книгу спільно з пані, з якою ми знайшлися у Threads. 🙂