Їж та Читай

Новий висер Юрія Винничука, він внєдаразумєнії а що сталося, та його нагорода від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

А тепер все по прорядку.

Сьогодні в онлайн-газеті «Збруч» опублікували статтю Винничука «Була колись розпусна епоха», в якій є його висер.

“… Але в моїй юності усе це було буденною справою. Ні, мене ніхто не гладив, але вчителі не раз пригортали учениць, плескали їх по сідничках, щипали. Той викладач фізики – дуже милий дотепний дядечко – міг підійти до учениці і гладити її по спині, по шиї, навіть під шиєю, при цьому щось напучуючи.

В порядку речей була ще одна сторона сексуального надуживання: переспати з п’яною, практично непритомною дівчиною. Ніхто це тоді не вважав зґвалтуванням. Якби дівчина написала заяву в міліцію, з неї б лише посміялися. Зараз навіть через десять-двадцять років після події можна заявити про ґвалт і добитися покарання. І навіть при відсутності доказів. Є лише її слово проти його слова…”

Повний текст ось тут.

Винничук навіть не розуміє що ж тут не так. А не так тут багато чого.

Нормалізація насильства та домагань:

Юрій Винничук описує випадки сексуальних домагань та насильства як норму, порівнюючи їх з минулим, коли це “не викликало запитань”. Такий підхід намагається зменшити серйозність ситуації, показуючи, що це було “звичним” і не викликало обурення. Це неприязно ставиться до людей, які постраждали від домагань або насильства.

Об’єктифікація жінок:

Опис дій викладачів, які чіпляються за студенток, не просто відображає норму, а прямо об’єктифікує жінок, трактуючи їх як “ціль” для сексуального насилля або “нормального” ставлення з боку чоловіків, при цьому ігнорується їх право на власні межі та гідність.

Знецінення сексуального насильства:

Винничук згадує, як у минулому ніхто не вважав це зґвалтуванням, коли чоловік мав статевий акт з п’яною, непритомною жінкою, і заявляє, що це “не було проблемою”. Це є спробою виправдати або знецінити серйозність сексуального насильства, яке дійсно є злочином, незалежно від стану потерпілої.

Ретро-ностальгія:

Юрій згадує, як “колись” все було “простим і примітивним”, при цьому порівнюючи це з сучасним світом, де за сексуальні домагання або неприємні жести можуть бути наслідки. Це створює враження, що сучасне суспільство надмірно «чутливе» до таких ситуацій, що є хибним і шкодить важливості боротьби з насильством та домаганнями.

Тотальна відсутність емпатії:

Винничук акцентує увагу на тому, що “раніше все було нормально”, при цьому ігнорується те, як такі дії травмують людей.

Неповага до жертв та їх голосу:

Використання формулювань типу “ніби це все нормально” чи “люди могли лише посміятися” ставить під сумнів реакції жертв на домагання. Водночас, сучасні кроки по покаранню та захисту жертв домагань описуються як «погана біда», яка порушує звичний порядок.

Вчора А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА оголосила офіційні результати Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2024», де є книги Винничука.

Чи це не співпадіння, що оголосили результати вчора, а сьогодні вийшла стаття Винничука?

Виявляється, що це не перший висер Винничука.